• Ви знаходитесь тут:

• Головна
• Шкільна бібліотека
• Творче досьє

Весняний розмай

(для учнів середніх та старших класів

Приміщення прикрашено зеленими штучними гілочками, весняними квітами; на столах портрети noeтів, твори яких прозвучать, на cтінax класу - весняні пейзажі, можна використати картини: Ф.Васильєв. "Перед грозою", Л.Бродська. "Весняна повінь", А.Рилов. "3еле­ний шум", I. Левiтан. "Весна - велика вода", Б.Щерба­ков. "Kвітневe солнце", А.Парамонов. "Черемха", Савра­сов. 'Граки прилетіли".

1 ведуча. (На фоні мелодії " Вальсу" е.Доги). Весна вже іде ... Вона нарешті замінить зиму - довгу, холодну, неквапливу. Погляньте навколо: ласкаво світить сонечко, вiд його теплого поцілунку розкриваються повіки перших квітів, весняний вітерець грайливо пестить нiжнi коси берізки i плакучої верби, в голубому небі пропливають ле­reнькi хмарки. Повітря наповнюється безліччю п'янких пахощів. А довкола щасливим cniвoм заливаються птахи. У веселім танці кружляють журавлі. Це перший весняний місяць відчинив двepi у рідний край.

Весна іде. В повітрі молодом

Далекий крик мандрівних журавлів

Вже розітнувсь: ключем вони додому

У рідний край летять з чужих країв.

(Б. Грінченко."Весна iдe ...)

2 ведуча. Весна – це не просто пора року. Вже сама згадка про неї будить у серці щемну радість i тривогу. Коли приходить весна, здається, що народжуєшся вдруге, що цьогорічна весна особлива, краща, за nonepeдні.

Бурульок дзвiн чи ксилофон це?

Чи хто дiткнувся до струни?

Це золотi куранти сонця

Б'ють час народження весни!

У кожну вулицю, завулок

lх бiй ранковий долина,

І вже душа гуде, як вулик,

І мрiя парус напина. (П. Ребро).

Весна - це особливий стан души, коли дихаєш на повні груди, а споглядаючи, як пробивається крізь ас­фальт травинка, така ніжна, беззахисна i сильна водночас, коли розгортаються, як зі сповиточка, липкі листочки буз­ку i жасмину, хочеться співати, радіти життю. Бо позаду залишилися заметiлi, холоди, морози, а натомість прий­шло тепло, надія, життя, нові сподівання. Ми, помічаємо ці зміни в природі, але не в силі передати їх, на це здатний лише поетичний геній.

1 ведуча. Справжня поезія - як тi коштовні перли, якими можна милуватися i милуватися. Якщо їх заховати у сховок, то вони збліднуть, втратять свій шарм, прина­ду. Тож будемо насолоджуватися поетичними перлинами світової поезії, i нехай заучить велична весняна симфонія у віршах!

(Включасться запис концерту №1 для фор­тепiано з оркестром

П .І. Чайковського).

2 ведуча. Перегортаючи сторінки світової поезії, помiчаєш, як багато поетiв зверталося до змалювання, оспівування весни. До цiєї теми зверталися поети, що на­лежали до різних літературних напрямів, течій - це i представники "чистого мистецтва", i поети-модернiсти, i наші сучасники. Тож послухаємо, якою пишнобарвною воло­даркою постає перед нами весна у вiршi російського по­ета А. Фета "Уж верба вся пушистая ...

(Учень читає вірш, звучить музика П./. Чайковского "Пiдснiжник"iз збірника "Пори року").

Уж верба вся пушистая

Раскинулась кругом;

Опять весна душистая

Повеяла крылом.

Станицей тучки носятся,

Теплом озарены,

И в душу снова просятся

Пленительные сны.

Везде разнообразною

Картиной занят взгляд.

Шумит толпою праздною

Народ, чему-то рад ...

Какой-то тайной жаждою

Мечта распалена -

И над душою каждою

Проносится весна.

1 ведуча. Цей вірш належить Афанасію Фету, про якого Олексій Костянтинович Толстой сказав:" Он поэт ­единственный в своем роде, который не имеет себе рав­ных ни в одной литературе, и он намного выше своего времени, которое не умеет его ценить...” Ці слова справедливі, бо А.Фет витримав i нападки критиків, i славу, i майже повне прижиттєве забуття. Але вiршi його витрима­ли найсуворіше випробування - випробування часом. Оспівування природи - одна із основних тем творчості одного із "найсонячнiших поетів свiтy".

2 ведуча. Новаторство зображення явищ природи у Фета пов'язане з тяжінням до iмпрессiонiзму. Поет придив­лявся до зовнішнього свiтy i показував його таким, яким він бачив його у своєму сприйняттi. Митця цікавив не стільки предмет, скільки враження від нього. Як художник, він помічав ледь помітні порухи світла, повітря, найменші зміни кольорової гами пейзажу i, відібравши необхідні фарби, фіксував свої враження, пе­ретворював мить у вічність.

Прислухаймось до музики весняного дощу ...

(Учень читає вірш "Весенний дождь ").

Еще светло перед окном,

В разрывы облак солнце блещет,

И воробей своим крылом,

В песке купаяся, трепещет.

А уж от неба до земли,

Качаясь, движется завеса,

И будто в золотой пыли

Стоит за ней опушка леса.

Две капли брызнули в стекло,

От лип душистым медом тянет,

И что-то к саду подошло,

По свежим листьям барабанит.

2 ведуча. А чи задумувались ви над тим, чому поети i художники дуже часто оспівують весняну грозу, в чому її привабливість? Що приносить вона з собою на землю? У іншого російського поета Федора Тютчева є вірш про це захоплююче i вражаюче явище природи. Чим же так приваблює поета гроза, явище, якого багато хто про­сто побоюється? Гроза Тютчева приваблює некерованістю стихії, коли все охоплене спалахами блискавок, коли все знаходиться у стані боротьби, русі. Але головним у вiршi є образ-почуття, той настрiй, який вона викликає у серці ліричного героя.

Люблю грозу в начале мая,

Когда весенний первый гром,

Как бы резвяся и играя,

Грохочет в небе голубом.

Гремят раскаты молодые,

Вот дождик брызнул, пыль летит.

Повисли перлы дождевые

И солнце нити золотит.

С горы бежит поток проворный,

В лесу не молкнет птичий гам,

И гам лесной, и шум нагорный ­

Все вторит весело громам.

Ты скажешь: ветреная Геба,

Кормя Зевесова орла,

Громокипящий кубок с неба,

Смеясь, на землю пролила.

1 ведуча. А зараз від бурхливої стихії перенесемось у полон величної травневої'" ночі, сприйняття якої передано у віршах А.Фета. Він входить 'до групи віршів, що складають серцевину фетiвської творчості, його "весняні пісні". У 1857 році , Лев Толстой, прочитав тільки-но надруковану фетiвську весну, яка називалася "Еще майская ночь" i на великого поета дихнула "весняна музика кохання", в якій звучали такі рядки:

И в воздухе за песнью соловьиной

Разносится тревога и любовь.

2 ведуча. Передача почуттів i вражень людини через образи природи, вiдчуття духовної щедрості з нею було притаманнее не лише поезії, але й музиці. Особливо це помітно у музиці П.I.Чайковського. Картини природи ком­позитор завжди пов’язує з настроем людини. Можливо, саме тому нас так хвилюють фортепіанні п’єси Чай­ковського з циклу "Пори року", одна з яких вже сьогодні звучала. Чайковський дуже любив весну в Росії. Коли він змушений був на зиму їхати з Росії, навесні він спішив на батьківщину i з нетерпінням очікував пори, коли зацвітає конвалія, його улюблена квітка, Тому не дивно, що фетівська поезія вразила Чайковського, i він взяв епіграфом до п’ятої п’єси "Травень. Білі ночі" строфу з вірша Фе­та "Еще майская ночь". Послухаємо, як органічно поєднується вірш з настроем музики - спочатку спокійної, потім трохи жвавішої, але прозорої, свіжої, життєрадісної.

(ЗВУ'IИТЬ п 'єса "Бiлi ночi" (травень) iз збiрника П./, Чай­ковського "Пори року". Учениця читає вiрш А.Фета "Еще майская ночь ".)

Какая Ночь! На всем, какая нега!

Благодарю, родной полночный край!

Из царства льдов, из царства вьюг и снега,

Как свеж и чист, твой вылетает май!

Какая ночь! Все звезды до единой

Тепло и кротко в душу смотрят вновь,

И в воздухе за песнью соловьиной

Разносится тревога и любовь.

Березы ждут. Их лист полупрозрачный

Застенчиво манит и тешит взор.

Они дрожат. Так деве новобрачной

И радостен, и чужд ее убор,

Нет, никогда нежней и бестелесней

Твой лик, о ночь, не мог меня томить!

Опять к тебе иду с невольной песней,

Невольной – и последней, может быть

(Учениця читає вірш С.Єсеніна „Весен ний вечер”.)

Тихо струится река серебристая

В царстве вечернем зеленой весны.

Солнце садится за горы лесистые,

Рог золотой выплывает луны.

Запад подернулся лентою розовой,

Пахарь вернулся в избушку с полей,

И за дорогою в чаще березовой

Песню любви затянул соловей.

Слушает ласково песни глубокие

С запада лентой заря.

С нежностью смотрит на звезды далекие

И улыбается небу земля

1 ведуча. Чи не правда, що після прослуховування цього вірша на душі стае спокійно, paдicнo, відчуваєш умиротворення? 3 такою ж любов'ю i ніжністю описував весну i Сергій Єсенін, бо вкладав у вірш всю свою душу, обожнював, олюднював все живе. Сільський хлопчина, який зіткнувся з римою, сказав:"Всю душу выплесну в слова".

Сыплет черемуха снегом,

Зелень в цвету и росе.

В поле, склоняясь к побегам,

Ходят грачи в полосе.

Никнут шелковые травы,

Пахнет смолистой сосной.

Ой вы, луга и дубравы,

Я одурманен весной.

Радуют тайные вести,

Светятся в душу мою,

Думаю я о невесте,

Только о ней лишь пою.

Сыпь ты, черемуха, снегом

Пойте вы, птахи, в лесу,

По полю зыбистым бегом

Пеной я цвет разнесу.

С.Єсенін "Черемуха".

2 ведуча. Поетичні твори C. Єсеніна звучать на різних мовах світу. Найбільш вдалими перекладами есенiнських віршів на українську мову вважають тi, що вийшли з-під пера Володимира Сосюри. Саме йому вдалося передати засобами piдної мови енергію по­етичного ритму, неповторні барви, повноту почуттiв i відчуттів оригіналу. Послухаймо вірш "Черемха" в оригіналі та в перекладі В.Сосюри.

Черемуха Черемуха душистая С весною расцвела И ветви золотистые, Что кудри, завила. Кругом роса медвяная Сползает по коре, Под нею зелень пряная Сияет в серебре. А рядом, у проталинки, В траве, между корней, Бежит, струится маленький Серебряный ручей: Черемуха душистая, Развесившись, стоит, А зелень золотистая На солнышке горит Ручей волною гремучею Все ветки отдает И вкрадчиво под кручею Ей песенки поет.

Черемха Черемха після холоду З весною розцвіла І сонця тепле золото у кучері вплела. Кругом роса медяная Сповзає по кopi, Під нею зелень пряная У сріблі, як в зорі І китиці атласної Під перлами роси, Немов сережки яснii У дiвчини-краси. А поруч, де проталина, Де в травці корінь змок Дзвенить, немов віддалено, Малюсінький струмок Черемха духовитая Розкрилено стоїть, А зелень, злотом вкрита я На сонці вся горить. Струмок на віти бризкає Водою цілий день, Під сонячними блисками Співає їй пісень.

1 ведуча. Якщо ми вже завели мову про українських noeтів, то не можна не згадати Миколу Вороного, поета­ - символіста, який багато запозичив для своєї поетики у французького поета - символіста Поля Верлена. Найвишуканіші шедеври М.Вороного позначені красою, гармонією, милозвучністю, грайливою легкістю i музикальністю, бо для Вороного визначальними є звук, мелодія, пісня, краса. Ось якою постає весна у вiршi М.Воро­ного - це фантастичний, ледве вловимий, дуже мінливий образ. Вона то казковий птах, а то Блакитна Панна.

Має крилами Весна

Запашна,

Лине вся в прозорих шатах,

У серпанках i блаватах ...

Сяє усміхом примар

З-поза хмар,

Попелястих, пелехатих.

Ось вона, вже скрізь блакить

Майорить,

Довгождана, нездоланна ...

Ось вона - Блакитна Панна!

Гори, гай, .луги, поля -

Вся земля їй виспівує: "Осанна!"

А вона, як мрія сну

Чарівна,

Сяє вродою святою

Неземною чистотою,

Сміючись на пелюстках,

На квітках

Променистою росою.

уже в душі моїй

В сяйві мрій

В'ються хмелем арабески,

Миготять камеї;, фрески.

Гомонять-бринять пісні

Голосні,

І сплітаються в гротески.

2 ведуча. Раз мова зайшла про символістську поезію, то не можна не згадати російського поета - ­символіста Александра Блока. Пафос сприйняття життя втілений поетом у вiршi "Весно, весно .....

1 ведуча. У вiршi О. Блок, заявив про подолання однобічного погляду на світ і сприйняття життя у всій його повноті. Весь вірш - це весною народжена бурхливість почуттів, нестримність польоту мрії, різнобарвні прояви життя i сприйняття його таким, яким воно є нacпpaвдi, ­всебічним.

(Учениця читає вірш Олександра Блока "О, весна без конца и без краю ....).

О, весна без конца и без краю

­Без конца и без краю мечта!

Узнаю тебя, жизнь! Принимаю!

И приветствую звоном щита!

Принимаю тебя, неудача,

И, удача, тебе мой привет!

В заколдованной области плача,

В тайне смеха - позорного нет! ...

2 ведуча. Весна у сонеті нашого сучасника, ук­раїнського поета Дмитра Павличка гомінка, красива, яс­крава. Головне у вiршi - це весняний настрій, спомин молодості i жаль за тим, що літа невпинно, невблаганно на­ближають ліричного героя до осені, а так хочеться бути, молодим, радісним, жити всеохопним відчуттям весняно­го розгону ...

Стлiває сніг від поблиску блакиті,

Солодкий вітер віє iз Днiпра,,

І птаство гомонить, як дiтвора

І дiти сяють, наче зорi вмитi.

Незримий струм, як Бога тінь в санскритi,

Запалює каштанiв темні бра.

Підносяться до світла і добра

Мої думки, як руки розповиті.

Весна! Мене волають небеса

І хмари, що летять, як бiлi конi,

Як молодостіi вічної яса.

я вже іду, я весь в розгоні ...

А сивина коло моеї скроні

Бринить, як роздратована оса.

1 ведуча. Весна у розпалi: все навкруги буя, живе, квітує, все вище i вище підіймається сонце i зігріває своїм теплом усю землю, все живе i суще на нiй.

І вipa стука нам у груди,

Що завтра ви бруниться віть,

Що більше сивих зим не буде,

Що буде лиш весна дзвенить.

Що світ добра по вінця повен,

Що в морі сонця i тепла

Пливе земля, немовби човен,

У царство щастя, а не зла.

2 ведуча. Нехай поезії, якi сьогодні прозвучали, про­буджують у ваших душах жагу до життя, наснагу, бажання робити лишень добро, дають старт новим благородним починанням, мріям, бо весна у природі - це щось незба­гненне. Тож на завершення бажаємо вам нових зустрічей, мрій, дерзайте "на цій чудовій, радісній землі".

Звучить продовження Першого концерту для фортепіано з оркестром

П. Чайковсько

Юні читалики

Мета. Популяризація читання літератури, збагачувати знання учнів засобами залучення до книги, формувати щоденну потребу у читанні книг, прищеплювати інтерес до читання, пропагувати книгу як джерело знань.

Обладнання. Святково прибрана зала, малюнки казкових персонажів, виставка дитячої літератури.

План.

1. Вступне слово.

2. Конкурсна програма.

3. Знайомство з творчістю поетеси Ірини Жиленко.

4. Бібліографічний огляд книжкової виставки.

Бібліотекар. Вітаю вас, мої дорогі книголюби та знавці казок!

Адже я правильно вас назвала? Ви любите читати книги: вірші, казки, оповідання, правда ж? Ну звісно я не помилилась. Ви дуже активні читачі і за час навчання в школі прочитали багато хороших та цікавих книжок.

Упродовж усього життя ми звертаємося до книжки. Батьки читали вам казки, віршики, оповідання коли ви ще і говорити не вміли. Згадайте свої перші , улюблені книжечки ,які ви розглядали, фантазуючи і мріючи.

А потім ви навчилися читати самі і книга стала вашим провідником у цікавий світ, що нас оточує.

Гарна книга - це ковток води для спраглого, це друг і порадник. З її героями ми можемо помандрувати у різні кінці світу, можемо побувати у минулому та майбутньому. Читаючи книги, ми вчимося розрізняти добро та зло, а можемо й просто насолоджуватись літературним словом.

Дорогі друзі ! Сьогодні ми з вами зібрались разом щоб поговорити про книги - про ваші улюблені книги. Тож слухаємо юних книголюбів, котрі загадають вам кілька загадок та перевірять наскільки добре ви знаєте дитячу літературу.

Запрошую до слова активістів бібліотечного гуртка Кикоть Аню та Шитіну Настю.

І ведуча: Як звати найменшу дівчинку з казки Андерсена Х,-К.? (Дюймовочка)

ІІ ведуча: Як звали сина жінки, котра з’їла горошину ? (Котигорошко)

І ведуча: В якого птаха перетворилось Гидке каченя? (лебідь)

ІІ ведуча: Хто ніс бабусі пиріжки? (Червона Шапочка)

І ведуча: Хто визволив Муху – Цокотуху? (комарик)

ІІ ведуча: Як називається жабка у казці “Рукавичка” (Скрекотушка)

І ведуча: Хто з казкових героїв мав свою смерть в яйці? (Кощій Безсмертний)

ІІ ведуча: Почому метений Колобок? (по засіку)

І ведуча: До кого в гості ходив журавель? (до лисички)

ІІ ведуча: Хто підібрав стрілу Івана - Царевича? (Царівна - жаба).

Бібліотекар: А зараз ми пограємось та з’ясуємо , чи вмієте ви складати вірші.

Діти, звісно, вчаться в ... (школі)

А комбайн працює в ... (полі)

Ми лікуємось в ... (лікарні)

А стрижемось в ... (перукарні)

Ліки ми беремо в ...(аптеці)

А книжки в ... (бібліотеці)

Молодці!!! Ви дуже добре складаєте рими. А ось наші дівчатка пропонують вам познайомитись із творчістю відомої дитячої поетеси Ірини Жиленко. Тож надаю слово Ані та Насті.

ІРИНА ЖИЛЕНКО

( Народилась в 1941 р.)

Народилася в Києві. Це місто назавжди залишилося колискою її творчої душі. Мабуть, тому в українській літературі це напрочуд “урбаністична” (тобто міська) поетика. Якось нещодавно вона зізналася: “Всі мої емоції віддані саме місту, його соборам, бульварам, вітринам, кафе, моїй міській квартирі з улюбленими речами і нечисленними друзями”. А емоції – головний рушій, джерело її поезій. Навіть такі не зовсім веселі, які могли супроводжувати в дитячі повоєнні роки. Довелося вчитися і працювати одночасно. Закінчила вечірнє відділення Київського державного університету імені Т.Г. Шевченка. Спочатку працювала вихователькою в дитячому садку, а потім у редакціях газет та журналів. Перша книжка виданих віршів була для дітей – “Достигають колосочки”. Пізніше в різні роки для маленького читача з’явилися: “Вуличка мого дитинства”, “Двічі по два дорівнює кульбабці”, “Казки буфетного гнома”, “Новорічна історія про двері, яких нема, і про те, як корисно іноді помилитися номером”. Для дітей Ірина Жиленко ніколи не стомлюється писати, навпаки, багато її “дорослих” віршів пронизані теплими і щемливими споминами про дитинство, що є другим її життєдайним джерелом, яке ніколи не замулюється і не висихає. Взагалі для неї дитинство – “святкова казка. Поетеса хоче, щоб малеча вірила у добрі й прекрасні чудеса, в гномів, у Діда Мороза, у те, що квіти вміють вальсувати, а ляльки розмовляти. На її думку, це не зашкодить майбутньому науковому мисленню, зате на все життя закладе ніжність до всього живого, осяє світ чарівним світлом краси і радості” (Б. Чайковський).

ЖАР-ПТИЦЯ

Сусідка моя – чарівниця –

годувала надвечір родзинками

у клітці золоту Жар-птицю

з очима-намистинками.

І як воно трапилось – хто його зна –

та тільки дверцят не замкнула вона.

Рвонулась на волю чудесна Жар-птиця,

і враз освітилась казково столиця.

Летіла все вище, так гарно, так вільно,

як в найзолотішім, найкращім мультфільмі.

Дорослим і дітям

яснішали лиця:

“Як хороше жити

під сонцем Жар-птиці!”

І тільки ота трьохсотлітняя ґава,

яка себе називала Павою

(старезна, без ока, та ще й кульгава),

знайшла Жар-птицю непристойно яскравою.

І вся вороняча орава

зчинила люту стрекотняву:

“Вона яскра-яскра-яскррава!

Таку чужу нескромну птицю

Тримать годиться

тільки в клітці!”

Вже третій день – нема Жар-птиці.

І людям помутніли лиця.

О, не сумуйте. Її нема,

бо – розумієте? – зима.

Жар-птиця ж – птаха екзотична,

південна, до снігів незвична.

Ну, от і простудилась трішки.

Лежить вона терпляче в ліжку,

п’є молоко, клює родзинки,

чита “Барвінок” і “Мурзилку”.

Пішли на лад у неї справи.

І скоро знов злетить вона

на злість лихим, кульгавим ґавам,

на новорічну радість нам!

ПІДКОВА

Була зима. Ішов зелений сніг.

За ним – рожевий. Потім – фіалковий.

І раптом протрюхикав на коні

Дідусь Мороз. І загубив підкову.

Та не просту. А золоту. Таким,

на місяць схожим, серпиком лежала, -

аж розгубились в небі літаки,

кричали: “Мама!” –

Й крильцями дрижали.

А я знайшла. Сказала їй: - Світи

тут, на вікні. Щоб все мені збулося! –

Зійшлися і роззявили роти

сімсот роззяв. Стоять вони і досі...

Круг них світився то зелений сніг,

то голубий, то ніжно-фіалковий.

Вони стояли вперто, день при дні, -

зачарувала їх моя підкова.

Що ж, покладу підкову в чемодан,

куплю я шубу. А тоді поїду

в Лапландію. Хоч трішки і шкода,

вже так і буть – віддам підкову діду.

Оце і все. А сніг звичайним став.

Легкий і рівний, пада, пада, пада...

Роти закрили всі сімсот роззяв.

І розійшлись... І полягали спати.

ГНОМ У БУФЕТІ

Ти знаєш, у нашому домі,

в старому буфеті, давно

живе мій добрий знайомий –

старенький буфетний гном.

Він знав ще дідуся хлоп’ям,

а маму – малим дівчатком,

гукав пустунам: “Ай-яй!”,

Слухняним давав шоколадки.

Замкнувши буфет на гачок,

золотить на свята сервізи.

Багріє його ковпачок

за склом серед вазочок різних.

Він любить какао пить,

смоктати м’ятні гостинці.

Так довго і солодко спить

в старій музикальній скриньці.

Навчився він чемних манер

в одної маркізи з фарфору.

Сказала маркіза: - Тепер

дружити із вами не сором.

Ви просо – франтом, хоча

втягніть у петлицю троянду.

І прошу до мене на чай

Разом з цвіркуном-музикантом.

Століття, і друге, і третє, -

прислухайся! – чуєш? – завжди

клопочеться гном у буфеті,

бормоче, зітха, шарудить.

І тупа, і плямка в куточку,

і дзвонить в буфетні шибки.

І в довгі засніжені ночі

нашіптує дітям казки.

Бібліотекар. Дорогі друзі! Я думаю, що нам було цікаво спілкуватись, ми дізнались багато нового і весело провели час. На цьому наша зустріч закінчена. З нетерпінням будемо чекати вас у шкільній бібліотеці та запрошуємо на майбутнє ставати членами бібліотечного гуртка.

ЯК КНИЖКА ПРИЙШЛА ДО ЛЮДЕЙ

(Бесіда для учнів 1-4 класів)

Підготувала:

бібліотекар

Чорноморець в. М.

Дорогі друзі, хто з вас не любить книжок? Книжок, у яких так багато цікавого. Розгорни будь – яку і опинишся в казковій країні, де живуть велетні, чарівники, прекрасні принци та принцеси або ваші ровесники. Відважні герої б’ються там за добро і справедливість з лютим ворогом...

Хто багато читає - той багато знає, так говорять у народі. І це правда. Книжка вчить як на світі жить , книжка відповідає на безліч питань і сама вміє запитувати.

Відгадайте загадки:

1. Що мовчить, а розуму навчить?

2. Хто говорить мовчки?

3. Не сорочка, а зшита; не кущ, а з листками; не чоловік, а говорить.

Так, це книга. А чи знаєте ви історію виникнення книжки? Чи завжди були вони такими ж, як сьогодні?

Колись на землі не було книжок, бо люди ще не вміли їх робити та читати. Сторінками найдавніших книг були стіни печер, кам’яні та кістяні прикраси, сокири, вояцькі щити... Згодом люди почали писати на глиняних пластинках, які потім сушили і випалювали у вогні. Та хіба ж на глиняних табличках багато напишеш? До того ж, ці книжки були важкі, крихкі і незручні. Щоб узяти книгу з собою, в дорогу, потрібен був віз для її перевезення .

З часом люди навчилися робити зручніші і легші книги - з тонкої козячої шкіри. Першу таку книгу виготовили в стародавньому місті Пергама – через те й шкіряні книги отримали назву – пергаменти. Ці книги були міцними, легкими, добре зберігалися, але вони мали один великий недолік – були дуже дорогими. Щоб виготовити одну книгу потрібна була шкіра цілої отари овець...

У далекій Африці, на берегах повноводного Нілу росте папірус – болотяна рослина. Колись один чоловік лагодив дім, розірвав стеблину папірусу, витяг волокнисту серцевину, поклав на осонні, вона висохла і чоловік з подивом побачив, що волокна перетворились на стрічки, і на них добре зберігаються сліди фарби. Відтоді з’явились сувої папірусу. Але вони хоч і були дешевими, і легкими - мали недоліки. З часом, від температури вони ламались і розпадались.

Справжній папір винайшли ще 2000 років тому в Китаї. Паперові книги писалися вручну і це була дуже важка і почесна праця. Книгу могли переписувати декілька разів і тому книга цінувалася, як коштовність. Лише дуже багаті люди могли дозволити собі мати бібліотеки.

Минуло багато років перш ніж з’явились перші друковані книги. “Батьком” книгодрукування вважається німецький майстер Йоганн Гутенберг. Він винайшов друкарський станок у 1450 році. Його книги були дешеві та зручні, а його спосіб друку, в осучасненому варіанті, існує й досі.

В Україні першу книжку видав видатний книгодрукар Іван Федоров у місті Львові.

Любі друзі, тепер ви більше дізнались про те, як книга на протязі багатьох століть ішла до вас. Тож ставтеся до неї з повагою, відповідальністю, шануйте та бережіть її і вона віддасть вам усі ті знання, які люди збирали та зберігали в ній упродовж тисячоліть.

Бачить не бачить, чути не чує.

Мовчки говорить, дуже мудрує.

Часом захоче – правди навчає:

Іноді збреше, всіх звеселяє.

Люба розмова – будемо діти,

З нею до віку жити – дружити.

Хто ж ти така є в світі щаслива,

Мудра, правдива і жартівлива?

Як не вгадали стану в пригоді:

Річ коротенька – книжка та й годі.

Л. Глібов.

Коментарi